Біологія страху. Як виявлення «гена депресії» вплине на сучасну психіатрію

Ген-антистрес

Нову роботу Юссефа називають «міждисциплінарним дослідженням, яке поєднує молекулярну біологію з нейрологією».

Згідно з отриманими даними, крім регулювання клітинного циклу та імунної відповіді організму, ген tob може відігравати важливу роль і в загальному стані психічного здоров’я людини.

Tob назвали на честь японського слова «тобу», що означає «літати» або «стрибати», і пов’язане з негайним раннім розвитком гена.

Дослідники з ОІНТ під керівництвом доктора Юссефа провели кілька експериментів із мишами, використовуючи сучасні інструменти молекулярної біології та дані аналізу нейронних зв’язків організму.

У межах одного з таких експериментів вчені наражали мишей на стресовий стан, після чого вони фіксували зростання рівня білка tob. Паралельно з цим у мишей, народжених без гена Tob, виявили посилення депресії, страху та занепокоєння.

«Ген tob пов’язаний з багатьма різними явищами, але робота з мозковою системою є особливо складною. Незважаючи на те, що подібні ефекти прогнозувалися раніше, нове дослідження є першою роботою, яка підтверджує, що tob може допомагати мозку живого організму боротися зі стресом», — сказав професор Ямамото.

У буквальному значенні миші з геном tob, поміщені у відро з водою, плавали й намагалися вибратися набагато активніше, ніж ті, які не мали цього гена.

Автори роботи визначили відсутність волі боротися зі скрутною ситуацією як один з індикаторів того, що піддослідна тварина перебуває в дуже тривожній ситуації та депресії.

За словами доктора Юссефа, під час повторного створення стресових ситуацій миші з геном tob практично переставали боятися і знали, як із цим впоратися. Водночас тварини без аналізованого гена продовжували демонструвати підвищений рівень страху і завмирали навіть через кілька днів.

Додаткові дані МРТ показали, що видалення гена tob призвело до зміни зв’язку ключовими регулювальниками стресостійкості мозку — гіпокампом і префронтальною корою. При повторному впровадженні гена лише в гіпокамп рівень страху і страху та депресії нормалізувався, але у мишей, як і раніше, зберігалася підвищена тривожність.

«Ми дійшли висновку, що ген tob у гіпокампі пригнічує страх і депресію. Але придушення занепокоєння має регулюватися іншою частиною мозку», — заявив доктор Юссеф.

Дослідники вважають, що отримані дані відіграють ключову роль у розробці нових методів лікування психологічного стресу та різних тривожних станів.

Генетична революція

Раніше доцент кафедри клінічної психології та науковий співробітник Інституту поведінкової генетики Ендрю Гротцінгер заявив, що генетика може прокласти шлях до точнішої системи діагностики різних психічних розладів.

Навесні 2022 року команда Гротцінгера проаналізувала генетичний матеріал сотень тисяч людей, вивчивши гени, пов’язані з 11 розладами, зокрема шизофренію, біполярний розлад, великий депресивний розлад, тривожний розлад, нервову анорексію, обсесивно-компульсивний розлад, проблемне вживання алкоголю, СДВГ та аутизм.

Гротцінгер заявив, що вони не виявили ген або набір генів, які підвищують ризик виникнення цих розладів. Проте вчені з’ясували, що певна підмножина розладів має загальну генетичну архітектуру.

Дослідження показало, що 70% генетичного сигналу, пов’язаного із шизофренією, також пов’язані з біполярним розладом. Багато загальних базових генів також спостерігалося у людей з парами нервова анорексія + обсесивно-компульсивний розлад і тривожний розлад + великий депресивний.

Вивчення цих станів та причин їх виникнення має призвести до нових методів лікування: вчені вважають, що медики зможуть рекомендувати конкретні препарати, які боротимуться з «генетичними винуватцями» певних симптомів, замість того, щоб призначати кілька терапій для лікування багатьох симптомів.

Додатково дослідники виявили, що у людей з депресією частіше трапляються гени, які також пов’язані з низькою фізичною активністю. А пацієнти з обсесивно-компульсивним розладом та анорексією, навпаки, мають велику генетичну схильність до високої активності.

У США також використовують генетику для пошуку методів лікування суїцидальних настроїв у людей. Медики вважають, що суїцидальним думкам невдовзі можна буде запобігати так, як ризику виникнення серцевих захворювань.

«Чому ми вивчаємо генетику смерті від самогубства? Досі найточнішим предиктором смерті від самогубства була попередня спроба суїциду, але менш як 10% людей, які вчинили це, пізніше закінчують життя самогубством. Наші дані показують, що більш ніж половина людей, які наклали на себе руки внаслідок самогубства, не робили попередніх спроб. Отже, навіть наш найкращий предиктор не є науково точним інструментом для пошуку причин суїциду», — каже член Консорціуму психіатричної геноміки та дослідник Центру геномної медицини професор Гіларі Кун.