Це — не вирок. Що таке діабет і як з ним жити

14 листопада 2020, 04:03
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

У всесвітній день боротьби з діабетом журналіст НВ згадує найбільший в Європі науковий конгрес, присвячений діабету, де він побував рік тому. І ось що з почутого вразило найбільше.

Щорічна конференція Європейської асоціації з вивчення діабету (EASD) выдбувалася цьогоріч у Барселоні з 16 до 20 вересня 2019 року.

І найбільше вразила впевненість західних медиків у тому, що не можна називати пацієнтів «захворілими на діабет». Натомість їх слід називати «людьми, що живуть з діабетом».

Відео дня

Це — не вирок. Взаємодія пацієнтів з лікарями і грамотна підтримка держави дозволяють говорити про те, що діагноз дає можливість говорити про таке поняття як «якість життя».

У цьому матеріалі ми хочемо коротко нагадати про те, що таке діабет, чому він виникає, хто в групі ризику, а також поділитися почутими думками медиків про те, як жити з діабетом, що можуть і повинні робити лікарі і пацієнти.

Що таке діабет?

Цукровий діабет — група ендокринних захворювань. які розвиваються від абсолютної або відносної недостатності гормону інсуліну.

Нині виділяють два основних типи цукрового діабету: інсулінозалежний цукровий діабет (діабет першого типу) та інсулінонезалежний цукровий діабет (діабет другого типу).

Діабет першого типу веде до розвитку абсолютної довічної інсулінової недостатності, зазвичай це аутоімунне захворювання. Цукровий діабет 2 типу — це дефект секреції інсуліну на тлі інсулінорезистентності.

НВ
Фото: НВ

Що мається на увазі під якістю життя?

Якість життя охоплює фізичне, психологічне, емоційне і соціальне здоров’я людини, засноване на його сприйнятті свого місця в суспільстві.

Реабілітація та збереження здоров’я пацієнта проходять дуже важко без врахування ступеня задоволеності своїм станом, рівня незалежності і особистих переконань.

Людям з діабетом важливо зберігати якість життя, акцентують європейські медики.

Важливими критеріями якості життя людини вони називають фізичні (сила, енергія, сон), психологічні (позитивні емоції, негативні переживання), рівень самостійності (повсякденна активність, працездатність, залежність від ліків і лікування) і багато іншого.

Що може зробити пацієнт?

Діабет 2 типу сягає 85−90% всіх випадків цукрового діабету у дорослого населення і найчастіше проявляється серед осіб старше 40 років. Як правило, він супроводжується ожирінням.

Тому, на думку медиків, людям, яким діагностували діабет 2 типу або так званий переддіабет, необхідно особливу увагу приділяти своєму харчуванню, відпочинку і фізичним навантаженням.

Що стосується харчування, то дієтотерапія — один з найважливіших методів лікування людей з цукровим діабетом, важливий компонент у досягненні стійкої компенсації вуглеводного обміну. На думку вчених, дієта становить 50% успішної терапії цукрового діабету (30% — відведено інсулінотерапії і ще 20% — дотриманню режиму дня і фізичним навантаженням.

Цікаво, що нове дослідження, представлене на конференції в Барселоні, підкреслює негативні наслідки для здоров’я навіть коротких періодів малорухливого способу життя і наголошує на важливості збереження фізичної активності.

«У молодих людей, які не страждають на ожиріння, навіть короткочасна нестача фізичної активності призводить до погіршення стану кардіореспіраторної системи», — розповідає Келлі Боуден Девіс, з університету Ньюкасла.

За її словами, внаслідок малорухливого способу життя, відбувається набір ваги, відкладення жиру в печінці і з’являється резистентність до інсуліну, а також значне зниження функції ендотелію, що є ознакою розвитку серцево-судинних захворювань.

Ще одним дуже важливим аспектом для підвищення якості життя людей з діабетом є самоосвіта і розуміння того, що саме пацієнт насамперед відповідає за стан власного здоров’я.

«Вся річ у діабетичній освіті, — підкреслює в коментарі НВ президент організації International Diabetes Federation в Європі професор Шехназ Карадені. — Це програми допомоги для людей з діабетом, вони повинні зрозуміти, що також несуть відповідальність за лікування. Це можуть бути державні програми або організовані науковими організаціями. Пацієнт має бути частиною команди і перебувати в самому центрі».

«Самонавчання пацієнти повинні проводити постійно, раз на три місяці відвідувати лекції, семінари, де з ними будуть проводити заняття і навчання, — пояснює у коментарі НВ лікар-ендокринолог, кандидат медичних наук Яна Саєнко. — Тому що є пацієнти, які колють інсулін десять років, і потім ми у них виявляємо катастрофічні проблеми».

Наприклад, пояснює вона, деякі пацієнти роками колють не в ті місця, або занадто рідко змінюють голку. Ще одна проблема — це вимірювання цукру крові — як правильно вимірювати, коли саме, в який час — до їжі, після їжі, якщо після їжі, то в який час. Всього цього необхідно навчитися, підкреслює Саєнко.

Людмила Петренко, президент Міжнародної діабетичної асоціації України (Фото: НВ)
Людмила Петренко, президент Міжнародної діабетичної асоціації України / Фото: НВ

Що може зробити лікар?

Виступаючи на конференції EASD, Катаріна Барнард, медик з університету Ньюкасла, наголосила, що пацієнти часто відмовляються від посилення лікування діабету, багато в чому через страх гіпоглікемії — небезпечного стану, різкого падіння рівня цукру в крові.

Відбувається так звана «клінічна інерція», коли стан пацієнта може почати погіршуватися.

Лікарі можуть допомогти пацієнтам не тільки ліками, але й поясненням того, яквідбуватиметься лікування, які методи будуть застосовувати.

«Люди хочуть лікуватися таблетками, а не інсуліном через страх гіпоглікемії. Страх позначається на бажанні людей почати інсулінотерапію, — пояснює Барнард. — Якщо пацієнт не отримав інформацію, як він може зробити вибір? Всього 13% лікарів говорили пацієнтам, яка буде очікувана доза. І тому пацієнти не розуміють. І можливо, лікарям варто казаати, що на пацієнта чекає довга подорож? Що поступове підвищення дози не завжди означає, що ситуація погіршується?».

Водночас, за її словами, лікарям важливо індивідуалізувати цілі для кожного пацієнта, пояснювати, що не завжди лікування, яке допомогло одним людям з діабетом, згодиться й іншим.

«Завжди є зміни, завжди є цікаві історії, історії успіху, якими є сенс ділитися для того, щоб поліпшити якість життя пацієнтів», — заявив під час виступу на секції в EASD доктор медичних наук Золт Босняк.

Водночас президент Міжнародної діабетичної асоціації України Людмила Петренко визнала в коментарі НВ, що чи не найскладніше для лікарів — правильно мотивувати пацієнтів.

«Ви знаєте, якось до мене зазирнув один професор і каже: я хворий на діабет, я прочитав, що у вас тут міжнародна діабетична асоціація, дай, думаю, загляну і щось отримаю на шару, — розповідає Людмила Петренко. — Мене це слово так зачепило — „на шару“, і я йому кажу: тут на шару не дають, тут дають за заслуги. Він каже: за які? Я провела з ним бесіду і вмовила його відвідати школу самоконтролю. Коли він послухав лише шість занять, він до мене заглянув і сказав: велике спасибі, що ви змогли мене вмовити. Я зрозумів, що я б не мав ось цього ускладнення, я б знав, я б робив ось це, і я правильно тепер рахую хлібні одиниці, тому що я або переколював, або недокалював інсуліну, а це ж ось іде ускладнення».

Що може зробити держава?

У 2017 році уряд України ввів електронний реєстр пацієнтів, які потребують інсулінотерапії. Раніше закупівля препаратів інсуліну здійснювалась за тендерною процедурою регіонами.

Однак цей спосіб показав себе як неефективний, і тоді було прийнято рішення про перехід на процедуру реімбурсації, тобто компенсації коштів за вже отриманий інсулін.

Річ у тому, що тендерна процедура не забезпечувала прозорості вибору препаратів інсуліну та їх кількості. Формування потреби було неточним, а розрахунки кількості ліків — занадто приблизними.

«У зв’язку з тим, що булу прийнято систему реімбурсації, а це найголовніше наше досягнення, — тепер закупівлі більше не справляються в ручному режимі», — пояснює в коментарі НВ Людмила Петренко.

За її словами, сьогодні пацієнт йде в аптеку з рецептом, отримує інсулін, а держава розплачується за виданий інсулін, а не наперед.

Найголовніше, уточнює Петренко, це те, що при системі реімбурсації відпало до сорока тисяч мертвих душ. Це колосальні гроші. «Але все одно, хоча вони відпали, у нас немає стовідсоткового покриття», — визнає вона.

Вона вважає, що держава може допомогти не тільки у фінансуванні закупівель інсуліну, а й у фінансуванні шкіл самоконтролю. За її словами. «Важливо, щоб держава все-таки виділила гроші на тих лікарів», які працюють у цих школах.

Пацієнти тепер не залежать від термінів проведення тендерів і поставок інсулінів, а отримують інсулін в аптеці за рецептом лікаря. Більш того, можуть вибрати, який саме інсулін взяти. За доплату різниці в ціні, завдяки реімбурсації, можна придбати інноваційні аналогові інсуліни.

Лікарям-ендокринологам реімбурсація і електронний реєстр пацієнтів дозволяє підбирати індивідуальний курс інсулінотерапії, вести облік показників контролю захворювання. Як вже йшлося вище, індівіндуальний підхід до кожного пацієнта — як раз те, що може зробити лікар для поліпшення їх якості життя.

Крім того, чиновники, тобто розпорядники бюджетних коштів, тепер відшкодовують вартість інсулінів не вище референтних цін, які завдяки реімбурсації знизилися. Є точні дані про кількість пацієнтів, які отримують інсуліни та їх типи.

Правова інформація. Ця стаття містить загальні відомості довідкового характеру і не повинна розглядатися як альтернатива рекомендаціям лікаря. НВ не несе відповідальності за будь-який діагноз, поставлений читачем на основі матеріалів сайту. НВ також не несе відповідальності за зміст інших інтернет-ресурсів, посилання на які присутні в цій статті. Якщо вас турбує стан вашого здоров’я, зверніться до лікаря.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Здоров'я
Головні новини про здоров’я, фітнес та харчування
Щосуботи

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X